Тиждень права є чи не першим і чи не наймасштабнішим правовим заходом, який проводиться в Україні. Він узагальнює собою цілу низку соціально-значимих заходів і спрямований на утвердження в Україні правової держави, на підняття рівня правової культури, поваги до найвищих цінностей, які охороняються правом.
   Указом Президента України від 8 грудня 2008 року №1149/2008 започатковано проведення Всеукраїнського тижня права щороку в тиждень, що включає 10 грудня - Міжнародний день прав людини, який відзначається в честь проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.
   Сьогодні у суспільстві виникає величезний інтерес до права як механізму безконфліктної реалізації своїх інтересів. Правом урегульовуються складні соціальні відносини, забезпечується сталість суспільного розвитку, виховується нове покоління. Для втілення цього в життя необхідно, аби кожна людина була освічена в праві, щоб кожний не лише знав, але й умів застосовувати правові знання.
   Відповідно до статті 43 чинної Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
    Основні трудові права працівників визначені у нормах Конституції України та у ст. 2 КЗпП, що має аналогічну назву. Варто врахувати, що можливості громадянина як суб’єкта трудового права визначені в його правовому статусі, що включає основні трудові права та найважливіші їх гарантії. Юридичні гарантії трудових прав поділяються на загальні, що застосовуються до всіх працівників, і спеціальні, які поширюються на певні категорії осіб (працівників зі шкідливими і тяжкими умовами праці, а також жінок, молодь, інвалідів, осіб похилого віку та інших спеціальних суб’єктів трудового права).
   Право на працю, визначене у ст. 2 КЗпП, передбачає такі можливості громадянина як суб’єкта трудового права: одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру; право на вільний вибір професії, виду занять і роботи, що забезпечується державою. Гарантією цього права є те, що держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці та підвищенню трудової кваліфікації, а за необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
   Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
   Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові й безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру роботи, що виконується, або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
   Вказані можливості змісту права працівників забезпечуються конкретними нормами інститутів особливої частини трудового права. Наприклад, принцип забезпечення свободи трудового договору, права на працю — конкретизується в нормах інституту працевлаштування, трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, трудових спорів. Принцип рівності трудових прав громадян України — у всіх інститутах трудового права. У ст. 2-1 КЗпП встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від майнового стану, раси, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання та інших обставин. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу до ринкової економіки.
   Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на нешкідливі і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.